Воно -

Я так давно не бачився з тобою…

Все валиться з рук — я нічого не можу робити…

Ти маниш мене собою, чаруєш мене собою,

Та краще було б, мабуть, мене просто вбити…

Збудувала для мене замок своїми руками…

Такий неміцний, бо замість каміння — повітря…

А те, що в'ється між нами, а те, що б'ється між нами,

Кидає у прірву, штовхає на вістря, штовхає на вістря…

Воно паралізує, наче погляд кобри…

Воно то манить, то відштовхує, то зве…

Я кохаю тебе — і мені від цього добре!

Але ти не кохаєш мене…

Але ти не кохаєш мене…

Але ти…

І мені від цього зле!

Ти знов переносиш важку гнітючу поразку…

Ти знаєш, що я не піддамся жодного разу…

Я вдягаю холодну маску, не відповідаю на ласку —

І це дратує тебе, і це доводить до сказу!..

Я заманював тебе до пастки своїми словами…

Я розкидував сіті, яких ти не оминула…

А те, що вилось між нами, а те, що билось між нами,

Ще й досі живе, ще й досі про нас не забуло…

Воно паралізує, наче погляд кобри…

Воно то манить, то відштовхує, то зве…

Ти кохаєш мене — і тобі від цього добре!

Але я не кохаю тебе…

Але я не кохаю тебе…

Але я…

І тобі від цього зле!