Середнi вiки - BRUTTO

Другий рік місто косить чума.

Не працюють навіть борделі й тюрма.

Скінчився хліб, скінчилась вода.

З культурного життя — лише хресна хода.

Ходимо, кличемо святих отців.

На зворотньому шляху підбираємо мерців.

Папське ім'я втрачає силу і міць.

Відьми звільняються з робочих місць.

Сенс ворушити цю каламуть?

Що тут гадати?

Всі й так помруть.

Яка різниця, що скажуть зірки?

Середні віки такі Середні віки.

І тоді єпископ приходить у єврейський квартал,

І говорить: «Хто з нас не гине за метал?

Усіх нас нищить небесний терор,

Усіх нас винесуть в чорний коридор.

Світла немає.

Відсутня мета.

Саме час починати свята».

І тоді лунає барабанний бій,

І підіймає з землі ремісників і повій,

І затягує нас у свою круговерть.

Тих, хто помер, не лякає смерть.

Не лякає жодна з її образ.

Боятись тут варто хіба що нас.

І ми одягаємо пір'я й хвости,

І змащуємо кров’ю натільні хрести,

І палимо на вулицях свого сатану,

І оголошуємо небесам війну,

І водимо процесії довкола вогнів.

Все, що в нас є - це народний гнів.

Клади на обличчя пудру й грим.

Ніколи не пізно померти молодим.

Ніколи не пізно змінити ім'я.

Про мене свідчитиме тінь моя.

Але ніколи й нікому не кажи про це.

Смерть не пізнає нас у лице.